Розповідь Миколи Кардача про гірський біг в 2014 році

Перед початком нового 2015 року, я вирішив зробити невеличкий підсумок року, що проминув. Якщо взагалі дуже коротко, то я нарешті в цьому році взяв участь в офіційних змаганнях з гірського бігу – Чемпіонаті України. Ну і відповідно починався рік з підготовки до нього.

Зимовий Крим

Спочатку Чемпіонат України планували провести в Кримcькому місті Балаклава.  Я знайшов в інтернеті презентацію змагань, маршрут і профіль траси. Та став більш цілеспрямовано готуватись.

Я намагався в балках, де зазвичай бігаю, знаходити такі гірки, які б хоч трішки були схожі нахилом на змагальні. Це було не легко. Особливо насторожував перший підйом. Він мав бути 230 м. довжиною і з набором висоти 100 м. (43%). З подібним нахилом в своїй балці я знайшов лише дві гірки, але короткі, до 60 метрів довжиною. Звичайно я включив ці гірки до своїх тренувань. Але мені дуже хотілось пробігти справжню змагальну гору і в цілому змагальний маршрут. Тому я вирішив не відкладати на потім і їхати знайомитись зі справжньою трасою.

Маршрут траси. Черовне - вгору, зелене - вниз.

Дізнавшись про те, що я збираюсь в Крим, мій товариш Сашко запропонував їхати разом. Він давно збирався провідати свого давнього знайомого, з яким вони разом вчились в Сімферопольському ВУЗі. Це дуже полегшило моє завдання, бо відпала потреба бігти з рюкзаком, або проблема куди діти речі під час пробіжки. Тож я купив два квитки та почав з нетерпінням чекати на подорож, що призначили на 11 січня.

Вечором перед тим, як їхати, я раптом відчув, що не дуже добре себе почуваю. Поміряв температуру – 37 з чимось. Але відміняти подорож не було бажання і можливості (і друга підвів би). Тому вирішив їхати. Думав: якщо краще не стане, то хоча б просто пішки пройдусь по змагальній трасі, побачу і відчую, яке покриття під ногами і взагалі, як ті гори виглядають не на фотографії. В потязі замість чаю випив порошок від застуди і ліг спати.

Ранком вже температура була нормальна. Приїхали в Сімферополь. Ще було темно. Нас зустрів знайомий на своїй машині і ми зразу поїхали в Балаклаву. Приїхали до місця запланованих змагань, якраз зійшло сонце. Погода прекрасна! Температура повітря десь +5 градусів. Небо ясне. Набережна, бухта, човни – все це створювало незвичайний настрій, ніби святковий, але і відчувалось невелике хвилювання перед пробіжкою. Так часто в мене буває, хоч це і не змагання, а тренувальна пробіжка, але нова траса, нове місце, або навіть просто конкретне завдання призводить до хвилювання. Але це не страх, не паніка і тому таке хвилювання лише допомагає налаштувати організм на виконання роботи.

Балаклава, набережна

Траса складалась з двох кіл по 6 км. Старт на набережній біля кафе «Тетянин мис». Перші пів кілометра біг по набережній, потім метрів 150 по сходинкам з невеликим набором висоти. А вже далі серйозна гора на якій знаходяться руїни фортеці Чембало. Ця гора була набагато важчою чим я уявляв. Це як бігти по сходинкам у своєму під’їзді, але зразу на 30-33 поверх. Добігши до цієї першої вершини, ноги стали ніби кам’яними, я навіть подумав, що наврядче зможу кудись далі бігти. Але розумів, що далі буде спуск і буде можливість відновитись. Тож наступні метрів чотириста я біг переважно вниз.

Далі був другий найдовший підйом, на гору Спілія, до найвищої точки траси. Довжиною приблизно півтора кілометра і набором висоти 300 м. Вже такого великого кута, як на першій гірці, не було. Але місцями також були досить круті підйоми. І ще одна особливість цієї гірської траси це покриття, камінчики були всюди, місцями їх було так багато, що ноги пробуксовували при кожному кроці.

Нарешті добіг до найвищої точки траси, до повороту назад, там побачив так звану «бочку смерті» і хрест. Все як на фотографіях. І дуже гарний краєвид, але насолоджуватись ним доводилось не зупиняючись, під час бігу. Вниз траса ішла вже іншим маршрутом. Біг легко, поспішати не збирався. Але постійно заважали камінці під ногами. І кросівки в мене були тоді з досить стоптаною і м’якою підошвою. Так що я добре відчував кожен камінчик і розумів, що набрати більшу швидкість мені і не вдалося б. І навіть з хорошими кросівками це було б досить небезпечно, особливо на поворотах.

спуск з гори Спілія

Заключні пів кілометра біг знову по місту, по асфальту. Вийшло, що перше коло я пробіг за 37:23. Друге коло я пробіг за 38:31. Загальний час 1:15:54 (12 км., вгору 854 м. і вниз 854 м.). Трасу випробувано!

Була десь дев’ята година. Наш знайомий влаштував нам екскурсію по Севастополю. Покатались на катері. Він там, як громадський транспорт, перевозить людей через бухту.

В Севастополі багато радянських пам’ятників і різних військових об’єктів. Це, як екскурсія в “совок”. А по дорозі назад в Сімферополь бачили печерний монастир Челтер-Мармара красиву природу. Гори, долини з садами і виноградниками. В деяких місцях навіть починали цвісти дерева. В Сімферополі пообідали в недорогій їдальні, скупились на базарі і сіли на потяг.

Наступна моя подорож до Криму була через півтора місяці. Власне це було відрядження. Я віз свою ученицю Настю на Чемпіонат України з метань в Ялту. І співпало це з трагічними подіями в Києві. Настрій був відповідно пригнічений. Спочатку було заплановано, що ми поїдемо на один день. Настя виступить, я зроблю пробіжку і назад. Але за декілька годин до відправлення дізнався, що змагання перенесли на один день через оголошений траур. Тож довелось затриматись в Ялті ще на один день. Але пробіжку я зробив лише одну, маршрут якої я планував ще вдома. Бігати я вирішив по вулицям Ялти. Ну і звичайно вибрав гірки такої довжини  і висоти, яких вдома немає. Міряв дистанцію і перепад висот в Гугл-Земля.

Дистанція 12 км (4 кола по 3 км), всього 780 м. вгору і стільки ж вниз. Початок дистанції поруч з стадіоном Авангард. Перша гірка по вулиці Достоєвського довжиною 500 м. і набором висоти 85м., потім спуск по вулиці Сєченова довжиною 1000 м. і вниз 110 м. І тим самим шляхом назад: вгору по вулиці Сєченова і вниз по Достоєвського.

вул. Достоєвського

вул. Сєченова

Загальний результат вийшов 1:07:54, по кругам: 16:17+17:08+17:54+16:34. На наступний день о сьомій ранку Настя відзмагалась в метанні диска і ми поїхали додому.

Потім була окупація Криму. І Чемпіонат України з гірського бігу перенесли в Карпати, м. Сколе, Львівської області.

Чемпіонат України в Сколе

Інформація про дистанцію з’явилась за місяць до змагань. Планувалась дистанція для чоловіків 10,8 км увесь час вгору з набором висоти біля 800м.  Всю весну готувався в своїй балці. Двічі травмувався. На початку квітня збігаючи з гори, вже втомленим намагався пробігти останнє коло швидше чим попередні і перечепився через маленький камінчик. Ударив і зчесав коліно. Заживало досить довго, тиждень не тренувався. А в кінці квітня «дьорнув» задню поверхню стегна (такого зі мною ще ніколи не було). Через погану погоду я тоді біг в манежі 10*100 м через 100 м відпочинку. І на останньому відрізку різко відчув біль. Дуже перелякався бо до змагань лишався всього місяць. Зразу добросовісно почав лікувати ногу. Масаж льодом і туге бинтування – два дні. Потім мазав зігріваючою маззю і бинтував. Через два дні я вже легенько пробігся 8 км, з перебинтованою ногою. Так, що зажило швидко і змагання не «накрились».

З білетами, як завжди це буває, були проблеми тому довелось сідати на потяг не в Запоріжжі, а в Дніпропетровську (потяг Маріуполь-Львів). По прогнозу я бачив, що погода в Карпатах дощова, але парасольку я забувся взяти. А от на, що я не звернув взагалі уваги, так це на температуру повітря. У нас вже давно на той момент настали теплі дні. Вдень температура сягала 30 градусів. Тому якось і не подумав що треба взяти теплий одяг і що їду в холодний край. Дві години автобусом до Дніпропетровська, потім годин 20 в потязі і приїхав до Львова. Вийшов. На вулиці градусів 8-10, похмуро і трішки зривається дощ. А я в шортах і сандалях на босу ногу. Дізнався на автовокзалі, як доїхати до Сколе. І через години чотири добрався до місця змагань. Це вже була п’ята година вечора. Всі учасники давно порозселялись і я ледь знайшов собі місце для ночівлі. Місцеві прикалувались з мене: «Ви так легко вбрані і без парасолі!». На, що я відповідав: «Так завтра ж літо!». Приміщення в якому я поселився було також холодним, тому мої сподівання швидко відігрітись, накрились мідним тазом. Я хазяйці сказав: «Холоднувато тут у вас». Це я сподіваючись, що є якийсь варіант підігріти приміщення. Але відповідь була: «Та хіба це холодно! От зимою холодно, а це не холодно».

О шостій годині вечора пішов на нараду представників команд. Там повідомили неприємну новину. Через сильні дощі дорогу, якою судді повинні були добиратись до місця фініша, розмило. І тому фініш переноситься на нижчу висоту. Тобто між стартом і фінішем перепад висоти буде не 800 м, а приблизно 400 м. Дистанція для чоловіків склала 10 км, з набором висоти 500 м., для жінок і юніорів 7 км. (вгору 450 м.), а для юніорок дистанція 4 км. (вгору 400 м.)  – це все приблизно.

Маршрут і профіль траси

На ранок відчув, що трішки тривожить сідаліщний нерв. Під час розминки випросив в когось зігріваючу мазь і помазав поясницю, трішки допомогло. Погода кращою не ставала. Похмуро і навіть трішки зривався дощ. Відбулось урочисте відкриття змагань. Пролунав гімн. І всі пішли на місце старту. Старт був загальним для жінок і чоловіків усіх вікових категорій. Після старту чоловіки спочатку бігли два кола по три кілометри приблизно по рівній місцевості, з невеликими підйомами і спусками. Було багато калюж і грязюки. Кросівки зразу стали повністю мокрими. Триматись за лідерами мені було не під силу, але я намагався далеко їх не відпускати. Після 6 кілометрів (двох кіл) починався серйозний підйом. Лишалось приблизно 4 км до фінішу і вгору 400 м. На цьому відрізку я зміг обігнати двох учасників і прибіг на фініш 15-м. З результатом 52:28. Лідеру програв 5 хв. і 16 с.

Старт. Сколе 2014.

Потім всі спустились вниз. Було нагородження переможців. І до вечора вже всі спортсмени пороз’їжджались. Я лишався ще на одну ніч, бо на потрібний мені потяг не встигав ніяк. Вечором помив кросівки, і вже коли готувався до сну, то мене охопило якесь відчуття нереалізованості. Я так довго готувався до цих змагань. Так довго добирався сюди з Запоріжжя і ще й так само довго їхати назад. А змагання так швидко пройшло! І погода підвела, і місце хотілось зайняти вище, і траса вийшла не ідеально гірською, половину дистанції бігли по рівному, і на вершину гори Лопата не добігли. І я придумав: «В мене ж ще повно часу! Я ж можу ранком зробити пробіжку прям на гору Лопата». Так і зробив.

на вершині гори Лопата

Погода не мінялась. Дощу не було, але похмуро і холодно. Почав пробіжку з місця вчорашнього старту. Дуже швидко бігти не збирався, та і грязюка не дозволяла. Але і напружуватись довелось. Особливо після 4 км дистанції (місце вчорашнього фінішу) деякі гірки доволі круті ще й місцевість не знайома. Добре що стежка була одна і не довелось блукати. Але вже було дуже холодно, втома і пальці зводило, особливо на руці, в якій тримав мобілку. Туман і очікування: «Ну де ж той фініш?!».

Нарешті я побачив великий хрест, це означало, що я добіг до вершини гори. Довжина траси вийшла приблизно 7 км набір висоти приблизно 800 м. Час бігу – 51:43. Зробив пару селфі, для того я і брав з собою смартфон. І побіг тим самим шляхом назад. Вже точно не поспішаючи, але для того щоб зовсім не змерзнути. Бігти вниз було дуже небезпечно, місцями переходив на ходьбу і тримався за дерева. Та все одно раз підслизнувся так, що мало не впав. Вийшло, що вниз я добіг за 42 хв. і 12 с. І вже з почуттям морального задоволення, що підкорив гору Лопата, зібрався і поїхав додому.

(написав Микола Кардач)